По закінчення Латвійського державного інституту фізичної культури в 50-х роках минулого століття Григолюнович був направлений в Даугавпілський педагогічний інститут. Паралельно викладацької діяльності став тренером і гравцем місцевої команди "Хімік". Там його помітив ще один легендарний латвійський тренер, Михайло Амалин, запросив Зигисмунда в збірну Латвії.

В кінці 60-х Григолюнович увійшов до тренерського штабу флагмана латвійського волейболу — "Радіотехнік". У 1970 році був головним тренером команди. Далі працював у тандемі з Геннадієм Паршин, а "Радіотехнік" неодноразово ставав призером чемпіонату СРСР, а також триразовим володарем Кубка кубків (1974, 1975, 1977).

Тренерський талант Григолюновича був оцінений і його призначили наставником другої збірної СРСР, а також головним тренером студентської збірної СРСР. На чолі цих двох команд Зигисмунд перебував протягом чотирьох років. У 1979 році латвійського спеціаліста відправили піднімати волейбол на Мадагаскарі. Практично на порожньому місці йому вдалося створити там боєздатну збірну країни, яка в 1981 році посіла 3-е місце в розіграші Кубка Африки.

Повернувшись на батьківщину, Григолюнович отримав пропозицію очолити головну жіночу команду Латвії — "Аврора". Це були практично найуспішніші роки латвійської команди в чемпіонатах СРСР.

Після відновлення незалежності Латвії Зигисмунд продовжував працювати в жіночому волейболі, очолюючи різні команди ("Аврора", "Инкоми", "Яуниба", ЛУ/ЕСЦ) і національну збірну, з якою дійшов до фінального турніру чемпіонату Європи.

У 2007 році Зигисмунд Григолюнович повернувся в чоловічий волейбол, ставши другим тренером команди "Озолниеки/Полиурс". Напередодні свого 80-річчя він не побоявся очолити "Полиурс", а ще в минулому сезоні працював з командою "Марупе".

За заслуги перед вітчизняним волейболом в 2015 році указом президента Латвії Зигисмунд Григолюнович нагороджений Хрестом Визнання IV ступеня.