"Барикади адже не було ніякої війною за визволення. Це були просто барикади. [Радянська] армія пішла, не стріляючи. Ми добре пам'ятаємо, як це відбувалося. Було ясно, що велика влада (СРСР) розвалюється, що Господь нам послав своє благословення через свободу", — розповіла вона.

У підсумку люди, отримавши незалежність, не здатні оцінити її переваги у повній мірі. "Вони думають, що для них тепер завжди повинен бути гарний стіл накритий білою скатертиною, що самим не потрібно працювати і думати. Що потрібно відчувати себе громадянином, а споживачем, якому все подавай. Такі їдуть в Англію, а потім знову починають "Дай мені, дай". І от шкода, що їм дають. Краще, щоб так багато не давали", — вважає Ласмане.

4 травня 1990 року, коли Латвія відновила незалежність, вона згадує з радістю. "Мені, яка жила ще при першій Латвії, завжди здавалося, що ці жахи (окупація Латвії) не можуть довго існувати. У свої 15-16 років мені довелося побачити, як дві тоталітарні сили топчуть нашу землю, б'ються між собою. У самих нас вже не було ніякого контролю за своєю державою і своєю землею", — пояснила правозахисниця.